П`ятниця, 07.08.2020, 15:48
Вітаю Вас Гість | RSS

Тут правда

Головна » Статті » Казки

Про жадного крота.

Жив собі на полі біля села кріт. Такий хозяїн був. Весь день трудився. То щось майстрував, то будував, то харчі заготовляв. Був у нього один невеличкий недолік - жадність. Напевно тому не мав кріт жінки. Як познайомиться з ким: гуляти з молодою кротишкою в нього нема часу – бо постійно працює, в кіно не зводить, бо шкода грошей,  додому не запросить, бо жалко її пригощати харчами. Так і жив один, мало з ким спілкувався, хіба по справах, по роботі.

Настала осінь. Всі звірі почали заготовляти їжу на зиму. Білочка збирала горішки й грибочки, ведмідь шукав собі меду, пташки носили в кубельця  червону горобину. Наш кріт збудував собі величезний погріб - такий, що туди влізе харчів не на одну, а на три зими. І почав кріт потужно працювати. Цілу осінь бігав то на поле, то в сад, то в ліс: назбирав картоплі, моркви, капусти, яблук, кукурудзи, горіхів і ще багато всього. Весь погріб закидав харчами, що й ледь двері закрив.

Жила також, неподалік крота, під коренем великого дерева, родина їжаків, точніше їжак, їжачиха і три маленьких їжачка. В цьому році на них напало велике лихо - захворів самий маленький їжачок. Температура велика, нежить, кашляє без перестанку. Спочатку батьки-їжачки всякі лікарські рослинки шукали, запарювали і давали хворому пити, потім різні корінчики, грибочки лікувальні, та дарма - нічого не допомагало. Пришлося їжачка ложити в лікарню разом його мамою. Та біда одна не ходить -відразу захворів і середній їжачок. Та хвороба зовсім інша - раптово почали колючки сивіти та відпадати. Чим вже ті колючки не мастили і гусячим жиром, і медом, і дьогтем - нічого не допомагає. Довелося лягати в лікарню і тату з середнім сином. Старший син-їжачок теж був маленьким, тому по господарству нічого робити ще не вмів. Тож поки батьки лежали в лікарні всі харчі що були в хатинці,  поїв. Тут, Слава Богу, що дав розум лікарям, їжачки видужали, і усі повернулися додому. Вже настала зима. Їсти в хатинці було нічого.

Одразу всі похудли, колючки поопускалися,  виходу не було, треба в когось просити їжі. Їжак знав, що кріт завжди заготовляє собі їжі стільки, що весною лишки викидає на вулицю, тому і пішов до нього, постукав у двері та й каже:

-Доброго дня кротику, не знаю чув ти чи ні, але в мене восени похворіли дітки, тому ми з їжачихою не встигли заготовити собі їжі. Вділи нам трошки із своїх запасів, щоб ми не повмирали з голоду.

- В мене самого мало їжі, - відповів кріт; хто зна, яка буде зима, може й мені до весни не вистачить.

- Ти ж завжди весною викидаєш лишки припасів, вділи нам трішки, а ми весною допоможемо тобі по господарству.

- Дуже грамотний! То моє діло, що я роблю, а ти за собою дивись! Йди геть із своїми їжаками, не заготовив їжі, то йди вмирати, ледацюги.

 У пошуках їжі почалапав їжак із своею родиною в село. Під самий вечір зайшли на подвіря  до господаря. Бачить на ціпку бігає собака. Підійшов голова сімейства до нього тай каже:

„Собачко-собачку, вибач, що до тебе звертаюся, але в мене велика скрута. Восени похворіли мої маленькі їжачки, ми з їжачихою цілу осінь з ними пролежали в лікарні тому й не заготовили собі кормів на зиму. Може чим можеш нам допомогти бо з голоду вже й сили нема куди піти далі”. А собачка й відповідає, тю, то заходьте бігом до мене в халабуду, разом буде веселіше, хоч буде мені з ким довгими зимніми вечорами побалакати. А хозяїн в мене добрий, кормить 2 рази на день, буде мені буде й Вам. Скільки ви ж там зїсте. Їжачки зраділи, бігом в халабуду заскочили, а там тепло, затишно. Хозяїн прийшов накидав своєму песику гречаної каші, ще й лапок курячих. Поїв і собака і їжаки - ще й залишилося. А вечорами все гомоніли в халабуді, їжак і про діток все порозказував, і про те як добре жити в лісі на свободі, і  як з їжачихою познайомився і про жадного крота теж розказав.

А кріт, як вже казали побудував собі здоровенного погріба, та десь лопнула балка та й почав протікати. Залило водою і картоплю, і моркву, і капусту, і яблука і все що свого часу в погріб натрамбував наш кріт. Почало все гнисти. Сморід такий став, що ледь можна всидіти в тому погрібі, а на дворі зима холодно. Кріб бідненький так метушився- метушився, а вдіяти нічого не може. В погрібі почало так воняти, що сташно й розказувати. З картоплі стала грязюка, по яблуках полізли червяки, капуста поцвіла. Крот то з погріба на двір, а там холодно мороз, то назад в погріб, а там воніще. Їсти хочеться, як зїсть тої гнилої моркви – починає блювати, а добра жалко, почав кріт плакати, та сльози тут не допоможуть. Виліз крід із свого вонючого поріба та й пішов в когось допомоги просити.

Підійшов до нашого собачки, та й каже:

-         в мене  така біда стала, погріб протік, всі харчі погнили, пусти мене до себе, хоя якось до весни перебути.

-    А чи не той ти кріт, що їжачка голодного, холодного до себе, свого часу не пустив.

-        Та ні, не знаю ніяких їжачків, ніхто до мене не звертався.

-                   Ну, коли ні, то заходь.

Кріт з радості, чуть не тріснув, швиденько заглянув в халабуду, а там їжачки, як раз на татові каталися. Кріт почервонів, побілів, почорнів, нагнув голову тай пішов геть. З тих пір жадного крота ніхто більше не бачив. Мабуть здох.

А що ця казочка вчить?

Ця казочка вчить допомагати знедоленим, бідним, та хворим людям, тому що, ніхто не знає, що буде взавтра з кожним із нас.

 

Автор: Тарас Правдивий.

Категорія: Казки | Додав: Pravdivuy (10.03.2013)
Переглядів: 11949 | Коментарі: 10 | Теги: казка, Кріт, їжак. | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
0
3 Pravdivuy   [Матеріал]
Пишіть  Pravdivuy@i.ua

0
2 Тарас   [Матеріал]
Лише тут.

0
1 Павло   [Матеріал]
Дуже цікава казка, хочеться взнати де ще можна почитати казки цього автора.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0